Диктант з української мови "Могила в степу"

Без курганів-могил важко уявити наші українські степи, їхні образи не раз зустрічаємо в народних піснях думах, в поезії Тараса Шевченка.

Ось вона, знаменита могила Солоха! Машини, залишеної край шляху, вже не видно, дерева смуги, віддаляючись, наче входять у землю, тепер тільки вершечки маслин срібляться над хлібним морем, проте курган все ще від нас далеко; під палаючим сонце бредемо один за одним навпростець, не зводячи очей з цього дива, чий силует знайомий всім архітекторам світу.

Наближаючись, могила виростає, ми приголомшені її розмірами: вона величезна! і є в ній загадковість, є таємничість в її мовчанні. Про що протягом тисячоліть вона «з вітром говорила» серед цих степів?
Схили круті, всуціль зарослі цупкою степовою травою. Ковзаючись по ній, піднімаємось на вершину. Перед нами -- наче кратер вулкана: навколо -- сліди розкопок. Однак все вже затяглося, здичавіло, поросло бур'яном, васильками.

Пора, однак, нам збиратись. Ще раз окиньмо поглядом ці прекрасні далі, золоті хліба, що тануть у мареві, рясні сади, погляньмо на сліпучі плеса дніпрові.

Прощаємось з могилою; степовий шлях стелиться перед нами, а задумливий силует Солохи не зникає ще довго з поля зору.

(180 сл.)
(За О. Гончаром.)